Костянтин Дорошев

Шахтар

У мирний час Костянтин видобував вугілля на одній із шахт Дніпропетровщини, де пропрацював п’ятнадцять років. На його дільниці всі колеги дуже добре згадують Костянтина, бо в роботі він ніколи не пас задніх, завжди підставляв своє надійне та міцне плече. Праця шахтаря була не з легких, але він ніколи не жалівся. Бо треба було працювати заради родини і країни.
Його два синочки Кирило та Артем завжди рівнялися на батька та слухали його порад. Вони знали, що з таким батьком в їхній родині все буде добре. Він вчив синів бути чесними і добрими, вірними своїм словам і діям. Коли на Україну напали російські війська, він без вагань пішов боронити українську землю та одним із перших долучився до лав ЗСУ. І робив це відважно і самовіддано, бо треба було захищати таких же дітей, як його сини, щоб вони мали щасливе майбутнє і жили в незалежній країні.
Він був мужнім і сміливим, хоча не мав бойового досвіду, не був професійним військовим, але став на захист своєї країни.
У свої 33 роки Костянтин загинув у боях на Доннечині, захищаючи Україну від окупантів. Йому б ще жити і жити, але жорстока війна відібрала батька у синів, чоловіка у дружини…
Загибель Костянтина – неймовірний біль і тяжка втрата для всіх. Нехай добрий та світлий спомин про шахтаря-воїна-героя стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам'яті усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом з родиною, низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам'ять і слава воїну-захиснику, який боронив рідну Україну і кожного з нас. Вічна пам’ять і слава герою!