Щодня до 24 лютого і щоразу, коли був потрібен після початку війни, він поспішав на рідну Чернігівську ТЕЦ. Порядкував з кадровими справами, сам у воєнний час забезпечував роботу відділу, який очолював.
Поки одного дня дорогою його не зупинив ворожий осколок. Звістка про смерть колеги, товариша, наставника була шокуючою для всіх, хто розділив з Владиславом багато років спільної роботи і хто знав його зовсім недавно.
«У такий нелегкий для країни час він не залишив підприємство, а продовжував щоденно виконувати свої професійні обов’язки, піклуючись про персонал підприємства. Це особиста трагедія для кожного з нас. Настільки він був світлою і близькою всім людиною, нам досі важко говорити про нього у минулому часі. Зі всіма працівниками знаходив спільні рішення. Порядна та компетентна людина. Про таких, як він, говорять - був на своєму місці. Коли заходив в кабінет і наспівував, ми знали що у нашому відділі все добре.» - колеги.
Владислава Олексійовича просять пам’ятати, наскільки він залишався відданим своїй справі до останнього дня. Шана Герою, який віддав своє життя за справу, яка служить людям!