Артем

Начальник зміни виробничої служби

У шахтоуправлінні, що на Дніпровщині, з 2014 року працює багато мешканців Донбасу. Щодня із багатьох населених пунктів Донеччини до шахт Дніпровщини прямують автобуси. Й навіть з початку активних бойових дій наприкінці лютого шахтарі продовжують виконувати свої професійні обов’язки. Вони розуміють, що вугілля потрібне Україні, щоб у будинках, лікарнях та бліндажах було світло.   
Артем разом зі своїми колегами-шахтарями з Дніпровщини також не лякався обстрілів й їздив на роботу. Так було й 16 березня 2022 року, коли у нього за графіком стояла четверта зміна. Вона починається опівночі, отже, на зупинці автобуса, що йде на шахту треба завчасно. Артем майже підійшов до зупинки, й вже побачив автобус на горизонті, як сталось страшне. Ті події він пам'ятає уривками: тріск, вибух, обпалило груди, стало важко дихати. Потім побачив дірку у себе на грудях, відчув як хтось почав розрізати одяг, а поруч хтось дзвонив у швидку. Водій автобуса доніс його до салону та привіз до місцевої лікарні. Його негайно підключили до апарату штучної вентиляції легень, поставили крапельницю. «Лікар одразу сказав, що шанси дожити до ранку у мене 50х50», - згадує Артем.
Як потім з’ясувалося, російські військові скинули на місто касетну бомбу. Її уламки потрапили до легенів та бронхів Артема. Наступні місяці медики щодня боролися за життя шахтаря, але два уламка ворожої бомби так й зостануться на все життя у тілі 39-річного чоловіка. Наразі Артем проходить реабілітацію у лікарні Дніпра. До одужання у нього ще довгий шлях.