Сергій
Слюсар-ремонтник ДТЕК Енерго
У Сергія було звичайне життя, звичайна мирна професія – слюсар-ремонтник на одній з філій енергетичної компанії на Дніпропетровщині, а потім він прийняв рішення захищати рідну землю від російських загарбників. Тож з 2019 року чоловік в лавах Збройних сил України.
«Стати на захист України зі зброєю у руках – то мій виважений вибір, – розповідає Сергій. – А після подій 24 лютого я чітко зрозумів, що моє рішення було вірним та на часі. Мене спонукала нестабільність у країні. Я дуже хотів, щоб це все (події на Донбасі, анексія Криму) швидше закінчилося. Хотів зробити свій внесок у перемогу України».
А ще каже, що тоді, у 2019-му, не думав, що повномасштабне вторгнення зі сторони РФ можливе:
«Та ми майже всі з товаришами по зброї сподівалися, що такого не буде. Думали, здоровий глузд у росіян переважить, але…».
З того часу пройшов дві повні ротації – на Луганщині та Донеччині, кожна по 8 місяців.
«Зранку 24-го нашу військову частину почали обстрілювати ракетами… В цей день ми, як й було передбачено завчасно, вирушили на задані позиції до кордону з РФ. Ми всі розуміли куди й нащо – йдемо захистити Україну. Звісно, розуміли що саме відбувається. Який в нас був настрій? Нормальний. Бо ми їхали боронити свою землю, щоб не допустити приходу орків у наші будинки. Аби захистити рідних, близьких, друзів, товаришів, колег по роботі, наш народ...».
Їхали наші воїни майже цілий день. Хто на броні, хто в броні - всередині. Сергій каже, що чомусь запам’ятав як холодно було в дорозі.
«Ввечері прибули на місце локації до Сумщини. Перегрупувались, зібралися та пішли на штурм міста, де вже були росіяни... З другої ночі десь до десятої години ранку штурмували орків, й вигнали їх з міста. А ще захопили трофейну зброю – танки, БМП, ще дещо», – згадує чоловік.
Далі підрозділ Сергія пішов просуватися іншими захопленими орками населеними пунктами. За його словами, тоді вже ворожі війська встигли зайняти багато населених пунктів області.
«Судячи з їхньої кількості, з того які багатокілометрові колони танків й іншої техніки вони нагнали, було зрозуміло – вони заздалегідь готувалися до війни з нами, – згадує Сергій. – Та ми на своїй землі, тому ми рухалися далі, вибивали орків, боронили нові села, знову відбивали колони, просувалися, звільняли населені пункти, окопувалися, й так по всій Сумщині».
Коли вигнали окупантів з регіону, відтіснили їх за російський кордон, бригаду Сергія змінили інші підрозділи, прикордонники. Сергій з побратимами пішли боронити Харківщину, де були найгарячіші точки. Саме там бойові бригади були тепер уже потрібнішими.
Сергій згадує, що насиченість військ РФ на новому напрямку була дуже велика:
«Я навіть не можу порівняти наскільки їх більше було від нашої кількості… Але дуже багато».
І знову, як на Сумщині, тут по позиціях наших військових безперервно працювала ворожа артилерія. Але тут ще щодня на позиції українських захисників рухалися ще й танкові підрозділи окупантів. У квітні Сергій отримав серйозне поранення. Наразі знаходиться у військовому шпиталі. Але чоловік каже, як тільки лікарі його відпустять, піде знову до лав українських захисників, до своїх побратимів. Він пишається своїм підрозділом.
«Більшість наших бійців дуже професійні, бо давно воюють, своїм досвідом, знаннями, хоробрістю навчають інших. Тримають у тонусі весь підрозділ, навчають новачків. А у минулому житті ми мали звичайні робітничі професії. Хоч ми й з різних міст України, так склалося що серед нас багато машинобудівників, шахтарів…», – розповідає військовий.
А ще додає, коли повернеться на службу, буде гнати окупантів з нашої землі, допоки Україна не переможе. Допоки кожен клаптик рідної землі не буде звільнено:
«Ми переможемо – це точно. Наша перемога – то буде повний розгром військ окупантів та звільнення всіх територій України з Кримом та Донбасом. Коли саме? Не швидко, як би нам всім хотілося, але ми точно переможемо».