Ремонтує електромережі столиці та Київщини з 1989 року. Рятує їх і з початку воєнної агресії російських окупантів. Пригадує як величезні 40-метрові опори від вибухів падали наче паперові.
«Майже два місяці це не припинялося ні дня. Були напоготові щохвилини. Навіть не розвантажували автомобіль. Адже будь-якої миті могли статися прильоти та пошкодження мережі, яку потрібно терміново ремонтувати. За період активних бойових дій ми витратили ремонтних матеріалів стільки, скільки за рік мирного життя», – зазначає Валерій.
В ті часи для нього вже стало звичним явищем знаходити біля пошкоджених опор частини від мін, патрони, навіть спалений танк бачили. Пригадує як під лінією знайшли воронку завглибшки з людину. Але з часом перестали звертати увагу і на таке, адже потрібно було якнайшвидше повертати Києву світло. Тому, одразу після перевірки ділянки саперами, ставали до роботи.
Був й випадок, коли автоматна черга застала, коли він перебував на вершині опори. Спочатку навіть не зрозумів, що то за свист був над головою. Потім стало зрозуміло, що це обстріл. З того часу на зміну вони з колегами почали виходити в бронежилетах та без яскравих захисних касок.
Валерій і надалі буде робити усе від нього залежне, щоб наблизити перемогу. Аби лише здоров’я не підвело. А вже після війни обов’язково відновить сили та душевний спокій на рибалці.