Геннадій
Слюсар з аварійно-відбудовних робіт
«Ми приїхали на виклик, як тут почався обстріл «градами». У нас з бригадою були лічені секунди, аби зорієнтуватися звідки йде обстріл, просто впасти на землю та чекати, затамувавши подих. Цей випадок був найстрашнішим і напевно запам’ятався назавжди. Тоді на газопроводі було більше десятка пошкоджень, ми зрозуміли, необхідно працювати у турбо-режимі», – розповідає Геннадій Кравченко, слюсар з аварійно-відбудовних робіт 5 розряду Нікопольского відділеня АТ «Дніпропетровськгаз».
Геннадій вже 20 років працює у газорозподільній компанії. Його робота – щоденно стежити за станом газових мереж області, відновлювати їх після ворожих обстрілів, локалізувати аварійні ситуації та усувати витоки газу.
«Умови сьогодні надскладні та небезпечні у тих населених пунктах, де працює наша бригада. На жаль, вже близько п’яти разів потрапляли під обстріли. І після кожного – наче новий День народження. Одного разу їхали на виклик: на невеликій відстані лежать касетні снаряди, ними посічені повністю будинки, у людей вибиті вікна, даху немає, гаражі та сараї згоріли, люди постійно ховаються у підвалах. Це все нагадує якийсь фільм жахів», – говорить чоловік.
За словами Геннадія на виклики він їздить тільки у бронежилеті, придбаному газорозподільною компанією, оскільки розуміє усю небезпечність ситуації та умов роботи, але більше всього він хвилюється за свою сім‘ю, до якої кожного дня після зміни повертається додому.
«24 лютого, у перший день війни, я як раз був на зміні. Ми на власні очі бачили як над нами пролітали ракети. Це було страшно та тривожно. Ніхто не міг зрозуміти, а тим паче повірити, що у 21-му столітті до нас прийшла війна. Але я відразу вирішив, що нікуди не поїду, не покину рідну домівку. Ми на своїй землі виросли, живемо, працюємо. Моя дружина мене підтримала, тож сім’я залишилася також тут. Наше найбільше бажання, щоб діти ніколи не бачили війни».