З 1998 року його рідний цех – котлотурбінний. Свого часу він - старший машиніст котлів, ніни, знаючи кожен гвинтик, опікується справністю обладнання, працює слюсаром 5 розряду з ремонту.
З початку війни станція дещо змінила режим роботи, тому Валерію з колегами випало обслуговувати газоочисні установки. Їх на підприємстві цілих три. Працювати здебільшого потрібно було на вулиці, тому сирени та вибухи неподалеку – це те, що більше місяця щодня чув, а часом і бачив Валерій. Проте зізнається, що страшно не було, бо колеги по цеху боронили місто. Він же, як і інші, хто залишився працювати, розділив їх обов’язки. Віддано працювали на енергетичному фронті, вболівали за Перемогу та чекали повернення хлопців.
«Я не маю сумнівів, що ми Переможемо! Після Перемоги планую далі жити, приймати участь у розбудові. Вірю, що країна буде розвиватися, а українці будуть їй у цьому допомагати.»